Itstore | Картонно-паперова фабрика

Трактори відіграють важливу роль у сільському господарстві, забезпечуючи потужний тяговий привід і механізацію різноманітних сільськогосподарських операцій. Відправляючись в поле, сільськогосподарські виробники покладаються на надійність та продуктивність своїх тракторів. Але навіть найкращі машини час від часу потребують ремонту та заміни деяких компонентів. Саме тут на сцену виходять запчастини для тракторів.

Запчастини для тракторів які можна купити на сайті https://agrovik.ua/uk/19-traktor є необхідною складовою для підтримки оптимальної роботи техніки протягом тривалого періоду. Вони забезпечують не лише відновлення несправної техніки, але й підтримують оптимальну продуктивність та безперебійну роботу в сільському господарстві. Незалежно від моделі трактора, на ринку запчастин можна знайти широкий асортимент деталей, включаючи:

1. Двигун і систему охолодження: Замінні деталі для двигуна, такі як поршні, головки блоку циліндрів, шатуни та мастильні системи, допомагають підтримувати оптимальну продуктивність двигуна трактора.
2. Системи паливоподачі і випуску: Фільтри, насоси палива, форсунки та вихлопні системи є важливими компонентами, які гарантують ефективне спалювання палива та зменшують викиди шкідливих речовин.
3. Трансмісія і зчеплення: Деталі трансмісії, такі як шестерні, підшипники, зчеплення та карданні вали, допомагають забезпечити плавний переміщення трактора та передачу потужності від двигуна до приводу.
4. Гідравліка і система керування: Циліндри, насоси, клапани та гідролінії гарантують правильну роботу гідравлічних систем, необхідних для керування обладнанням, таким як плуги, сівалки і навантажувачі.
5. Електрична система: Запчастини, пов’язані з електричною системою, такі як акумулятори, генератори, стартери та світлова арматура, забезпечують електропостачання для освітлення, запуску двигуна та роботи інших електричних пристроїв на тракторі.

При виборі запчастин для трактора важливо звертати увагу на їх якість та сумісність з конкретною моделлю техніки. Застосування оригінальних запчастин від виробника трактора часто рекомендується, оскільки вони гарантують найвищу якість і сумісність з технікою.

Окрім оригінальних запчастин, на ринку також доступні післяпродажні запчастини, які виготовляються сторонніми виробниками. Вони можуть бути більш доступними за ціною, але перед вибором слід переконатися, що вони відповідають стандартам якості та надійності.

У підсумку, запчастини для тракторів відіграють критичну роль у підтримці продуктивності та надійності сільськогосподарської техніки. Вибір якісних запчастин, їх своєчасна заміна та правильне обслуговування гарантують, що трактори працюватимуть ефективно та сприятимуть успіху сільського господарства.

Потім його опускають у ванну, наповнену спеціальним складом – каніфольним клеєм, бітумною емульсією, латексом та сушать. На наших заводах виробляють багато різних сортів шкіркартону.

З одних виготовляють устілки, з інших – підошви, третіх – підбори.

Всі вони схожі на натуральну шкіру – еластичні, міцні, водостійкі. Але вони мають один великий недолік.

На відміну від натуральної шкіри у них немає дрібних пір, через які, як по мікротрубочкам, надходить повітря і випаровується волога.

У черевику з такої штучної шкіри нога сильно потіє і швидко втомлюється. А чи не можна змусити шкіру дихати.

Виявилося, допомогла кухонна сіль.

Нещодавно московські вчені розробили промисловий спосіб виробництва штучної шкіри пористої. Шкіркартон опускають у соляний розчин, а потім промивають водою.

Розчиняючись, кристали солі залишають сліди свого перебування – міріади дрібних отворів. У нашій країні виробляється понад 50 видів картону.

І всі вони, подібно до паперу, вірно служать народу в різних галузях промисловості та побуту. До революції більшість населення нашої країни була неписьменною.

Царський уряд, який смертельно боявся революції, особливо після 1905 року, зовсім не прагнув розвитку освіти. Воно вважало невігластво і неписьменність найкращою гарантією проти революційних виступів народу.

У дореволюційній Росії тому мало випускалося газет та книжок.

Одна газета припадала на 50-60 осіб.

У 1913 році було видано лише дев’яносто мільйонів екземплярів книг і 3,5 мільйона екземплярів газет. Нічого мало було й споживання паперу.

На душу населення в Росії витрачалося не більше трьох кілограмів паперу на рік, тоді як в Англії – 22, у Німеччині – 24 та у США – 34 кілограми.

Але навіть із цієї мізерної кількості паперу лише одна третина йшла на друкування книг, брошур, журналів, газет та виготовлення зошитів.
Решта папір йшла на обгортку та упаковку. Не встигли прогриміти залпи крейсера Аврори, який сповістив світ початок нової ери, як у найдальших куточках нашої Батьківщини люди стали жадібно ловити вісті про революційні події.

Потрібен був папір.

Потрібно було її багато. Газети, листівки, плакати звали трудящих на боротьбу проти білогвардійців та інтервентів, роз’яснювали породу політику молодої Радянської влади.

Відбиваючись на фронтах від ворогів, Радянська влада вже з перших днів свого існування розпочала широку кампанію з ліквідації неписьменності країни.

Боротьба з неграмотністю, підвищення культурного рівня народу, розширення освіти вимагали великої кількості книжок та зошитів.

Ленін, виступаючи на 3-му з’їзді Комсомолу, у ті роки закликав молодь опанувати знання.

Комуністом стати можна лише тоді, коли збагатиш свою пам’ять знанням усіх тих багатств, які виробило людство, – говорив він. Папір ставав важливою зброєю на культурному фронті, але її мало.

У 1913 році в Росії було вироблено всього близько чотирьохсот тисяч тонн паперу, приблизно стільки, скільки зараз на рік виробляє лише Кондопозький целюлозно-паперовий комбінат. До того ж майже сорок відсотків паперу, що вироблявся до революції, було обгортковим.

Царська Росія залишила у спадок молодій Радянській республіці сто тридцять вісім целюлозних заводів та паперових фабрик. Але це були переважно дрібні, відсталі в технічному плані підприємства.

Більшість із них були напівзруйновані. Бракувало обладнання та багатьох матеріалів, без яких не можна було обійтися при виробленні паперу.

Збільшення виробництва паперу було також необхідним, як і підвищення виплавки сталі, видобутку вугілля та нафти.

Відразу після закінчення громадянської війни радянські люди дружно взялися за реконструкцію та розширення старих паперових фабрик.
Але й цього виявилося замало. Попит на папір значно перевищив вироблення паперу у роки.

Радянський уряд і партія вирішили побудувати в країні кілька великих целюлозно-паперових комбінатів.

Вже взимку 1926 року розгорнулися будівельні роботи правому березі Волги, неподалік міста Балахни. Несподівана повінь ненадовго призупинила будівництво нового комбінату.

Але незабаром паводок припинився, весняні води, що затопили будівельний майданчик, пішли геть. Не встигла підсохнути Територія будівництва, як ентузіасти вже почали закладати фундаменти заводських будівель.

Як і на багатьох інших будівлях першої п’ятирічки, роботи велися майже безупинно.

Адже надто великою була ще потреба в папері.

Ударному будівництву допомагала вся країна. Для складання та монтажу двох папероробних машин прибула група металістів із Сормова, а для їхнього пуску прибули сіточники з Красногородської та Окулівської паперових фабрик.

Надовго запам’ятали робітники нового комбінату 20 серпня 1928 року. Цього дня було отримано перші рулони газетного паперу.

Вони були відразу відправлені до Москви, в друкарню газети Правда.

Минуло чотири роки і ще три паперові машини стали постачати папером країну. До кінця першої п’ятирічки на комбінаті виробляли вже в 12 разів більше паперу, ніж вся радянська целюлозно-паперова промисловість відвантажила видавництвам і друкарням у 1928 р. А. М. Горький, який побував на Балахнінському комбінаті, із захопленням писав: десятки верст паперова фабрика Балахни, про яку хочеться говорити урочистими віршами, як про одне з прекрасних створінь людського розуму.

Там людина зразково показала, як розум, розрахунок і уява можуть змусити працювати інші сили, залишаючи людську силу вільною машиною, що тільки спостерігає, керує.

На паперовій фабриці Балахни колоди з берега Волги, з води самі йдуть під пилку, розпиляні без допомоги людини повзуть у барабан, де вода миє їх, знімає кору, повзуть далі жолобом, на висоту сотні футів, утворюючи піраміди.
З цих пірамід також самі вирушають до машини, вона розтирає їх у кашу, каша тече на сукні іншої машини; а з неї опускається величезними рулонами паперу прямо на платформи товарного поїзда. Того ж року, коли перші рулони газетного паперу вантажили в Балахні на платформи, на річці Сясь, у Ленінградській області піднялися труби іншого гіганта, який почав виробляти целюлозу і постачати нею кілька десятків паперових фабрик.

У роки Великої Вітчизняної війни, коли гітлерівці захопили та зруйнували багато підприємств целюлозно-паперової промисловості, Балахнінський комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського безперебійно постачав папером редакції обласних, міських та фронтових газет.

За роки п’ятирічок з’явилося багато нових промислових підприємств, що виробляють целюлозу, папір та картон.

Серед безмежних карельських лісів на берегах великого водного басейну височіють корпуси Сегезького целюлозно-паперового комбінату. Побудований у 1938 році, він уже давно перегнав за потужністю свого молодшого брата – первістка першої п’ятирічки – Кондопозький комбінат.

На берегах Ками, Краснокамську і Солікамську, колись великих центрах видобутку кухонної солі у Росії, на Північній Двіні – в Архангельську стали гіганти целюлозно-паперових комбінатів.

Вже в 1940 році у нас було вироблено понад вісімсот тисяч тонни паперу – вдвічі більше, ніж вироблялося в дореволюційній Росії. А до початку поточної п’ятирічки вироблення паперу порівняно з довоєнним збільшилося ще в п’ять з половиною разів. Це вже у дванадцять із половиною разів більше, ніж у 1913 році.

Друга світова війна і навала німецько-фашистських військ завдали величезної шкоди народному господарству нашої Батьківщини.

Сильно постраждала й целюлозно-паперова промисловість.